Голодомор у спогадах очевидців

         

Автобіографічні мемуари нашого односельця В. Б. Матлашенка 

«І не лише про себе…»  

Розповідаючи про життя своєї родини, автор досить яскраво описує методи, якими проводилася колективізація в українському селі, її наслідки.  Долі конкретних людей, наших односельчан, ілюструють життя всього українського селянства в епоху знищення українського господаря, нелюдського розкуркулення тих, хто весь вік чесно трудився на землі, дбаючи про свою родину.

Дід мемуариста, Никифор Мамалига, був заможним селянином. Уникнути розкуркулення йому допоміг балакучий постоялець з воєнізованого загону пролетаріїв, що збирали продподаток. Будучи напідпитку і в доброму гуморі, він порадив господарю збувати все майно, а інакше його, як «кулака», вишлють до Сибіру.

Никифор розіграв перед односельцями цілий спектакль: прикидався, що розпродує майно сп’яну. З великої господарки залишилася лише хата, а труд всього життя спустив господар на велелюдних базарах. Проте залишився живим і врятував свою сім’ю від заслання.

В 1928 році в селі Червоне було організовано аж три колгоспи: ім. Леніна, «Ударник», ім. Сталіна. У людей силою забрали землю, худобу, реманент. Багатьох віднесли до категорії куркулів, цілими сім’ями вивозили на Соловецькі острови та до Сибіру. Всіх інших під дулом пістолета примусили писати заяви про вступ до колгоспу.

Мемуарист описує цей час в житті села зі свідчень своєї бабусі Марфи, дружини Никифора Мамалиги. Саме вона розповіла про жорстоке придушення жіночого бунту, що трапився у колгоспі ім. Леніна. За одну весняну ніч жінки розтягли практично все колгоспне майно. Такі протести називали «волинками», організатором цього бунту була Мартинюк Устина. Через призму років автор співчуває бідолашним матерям, дочкам, сестрам, які у відчайдушній спробі врятувати рідних – дітей, стареньких батьків, – кинули виклик системі. Покарання не забарилося, і було не просто жорстоким, а вкрай цинічним: «Всіх заколотників зігнали на майдан біля сільського клубу. Нещасним жінкам зв’язали подоли спідниць над головами, так що вони нічого не бачили. Потім їх ще зв’язали одну за одною між собою і напівголими погнали по березневому мерзло-талому снігу, по грязюці і калюжах за 40 км до Умані. При цьому ще й били канчуками… Так утверджувалися колгоспи!» 

Колгоспниками стала і родина Никифора Мамалиги. Якщо про діда у Вілена Борисовича є лише один власний спогад,  та бабуся Марфа стала його надійним добрим янголом. Вкрай виснажлива колгоспна робота підірвала здоров’я жінки, останні 12 років вона була прикута до ліжка, та залишалася «за будь-яких обставин доброю, лагідною до внуків, чуйною людиною».

Продподаток, розкуркулення, колективізація, каторжна колгоспна праця – крок за кроком радянська влада знищувала душу українського села, витравлювала з українців дух господарності, любові до землі. Історії наших односельчан – Никифора та Марфи Мамалиги, Устини Мартинюк – свідчення антилюдської сутності тоталітарної системи.

Поети Гайворонщини про лихоліття війни

«І стогне вічним спогадом земля

Під світлим небом України»

Мета: знайомити учнів із творчістю поетів рідного краю, за допомогою творчості Галини Берізки ознайомити учнів із трагічними сторінками історії рідного краю; допомогти усвідомити  велич подвигу народу, що ціною багатьох життів переміг ворога у Великій Вітчизняній війні;  виховувати почуття національної гордості, поваги до людей.

Тип: урок пам’яті.

Обладнання: документальна стрічка, портрети учасників бойових дій, твори про війну, портрет Галини Береізки, твір «Страта».

Хід уроку

Звучить велична музика Баха, що налаштовує усіх присутніх на урочистість, серйозність.

Учитель.

Сьогодні ми з вами торкнемося важливої сторінки в житті нашого народу. Допоможе зробити нам це поетеса Гайворонщини Галина Берізка, яка була свідком голодомору, репресій, брала участь у діяльності партизанського підпілля на території нашаго району під час Великої Вітчизняної війни. Знала жахи війни не з фільмів і книжок – а бачила її на власні очі.

 Бомбили Київ о четвертій,

Тужила тяжко Україна,

І думав кожен думу вперту,

Що будуть втрати і руїна.

         А вранці-рано вирушали

          В походи штатські і військові,

         Дівчата хлопців проводжали

          І чувся розпач в кожнім слові.

Вивчення творчості Микити Павловича Годованця

Дослідження за творами поетів Гайворонщини

Голодний 33 - й...

Голодомор 1932 – 1933 років – геноцид українського народу (за творами Галини Берізки

Мета: через вивчення творчості письменників рідного краю розкрити перед учнями одну з найстрашніших сторінок українського народу - великий голодомор 1933 року, осмислити причини голоду та засудити тоталітаризм як злочинну форму влади, здатну безкарно знищувати свій народ; вчити учнів самостійно висловлювати свої думки з приводу прочитаного; виховувати непримиренність до чужої волі над рідним народом.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма уроку: урок-реквієм.

Обладнання: на столі –  пшеничні колоски, перев’язаних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику, хліб на вишитому рушнику; виставка книг та фотодокументів,  книга-меморіал «Голод 1932-1933рр»; на дошці мапа України; тексти творів, презентація до уроку.

Епіграф:

…Не хочеш вірити, а віриться,

Що це було у нас – не там…

Хай крик мільйонноротий вирветься:

«Ганьба тиранам і катам»!

                                 Костянтин Лесьєв-Лесь   

Розробка уроку літератури рідного краю