Притча

Після прочитання твору Валерія Шевчука "Дім на горі" пропоную учням проявити себе та написати власну притчу.  До Вашої уваги робота учнів 11 класу Панасюк Інни, Розумець Павлини та Сіврук Анастасії

«Я – дівчина з пагорба…»

Ген за горою ледве сходить сонце, злегка торкаючись промінчиками краєчка неба. Той струмінь світла підсилює блиск її чарівних очей, щоб кожен бачив здалеку. Вони торкали найтонші струни душі, не залишали байдужими ніколи нікого.

Щоранку прегарна юна дівчина, сидячи на  пагорбі, мріяла про кохання, а по ніжних щічках рясно котилися сльози, які ставали цілющою росою. Про її вроду складали легенди, а юнаки прагнули зустрічі. Вони вирушали на пошуки чарівної юнки, та судився їй один-єдиний - і ніхто інший не зможе знайти. Той, до кого доторкнувся погляд красуні, змінювався навіки: ставав крилатим.

День приходив на зміну ночі, а ніч змінювала день. Підростав на цій легенді хлопець Іван. З року в рік він жив дідовими розповідями про дівчину, яка створює росу. Тіло виросло і змужніло, а в душі поселилися очі дівчини з пагорба.

Юнак був напрочуд гарний: високий, ставний, темноволосий, з милими родимками на личку. Бурштинового кольору очі світилися розумом, дивилися на світ відверто, здавалося, що  вони по вінця  наповнені щастям. І це було дивно: адже довелося  Іванкові нести тяжкий хрест сирітства ще змалечку. Він майже не пам’ятав своїх тата й маму, а дід Володимир (потай хлопець часто називав його батьком) був просто перехожим, що обігрів і прихистив хлопчину.

Присвята Т. Г. Шевченку

Молитва

Прислухайтесь: молитву хтось шепоче,

За словом слово у рядок снує:

Так тихо, ніби пір’ячком лоскоче,

Так голосно, як у набати  б’є.

Прислухайтесь: молитва лине лагідно,

Всім стелиться покірливо до ніг,

І в той же час гримить бурхливо й грізно,

Щоб кожен з нас її почути зміг.

Прислухайтесь: молитва за людину,

За волю, за любов і за добро.

Почуйте  цю молитву за  Вкраїну,

хай оминає рідну землю зло…

Прислухайтесь: це трави, це вербичка,

Тополя в полі, соловей в гаю,

В гнізді лелека, а в садочку дичка

Моляться ревно за землю свою.

Все в тій молитві: печаль і турбота,

Страх і надія, радість , журба,

Словом Тараса до Бога звертається

Рідна Безсмертна Вкраїнська Земля.

                         Розумець Павлина, 2015 р.

Поезія Розумець Павлини

Я хочу миру в Україні! 
Здається це лише слова, та що робити?
На серці знову чути шум і крики .
А думка хоче вільною літати,
Не плакати, не слухати гармати.
Я хочу миру в Україні!
Чи знову відібрали в нас свободу?
Забрали Крим, зганьбили його вроду.
Й бійці не п’ють удома чисту воду,
А все чекають миру і відходу.
Я хочу миру в Україні!
Відважні воїни – солдати волі,
Із зброєю в руках на поклик долі.
Ви мусите з «братами» воювати,
Хоч зрадників не можна так назвати!
Я хочу миру в Україні!
Ми знову свій чорнозем захищаєм,
На оборону рідної землі стаєм.
Ми віримо, ми боремось, ми знаємо:
До правди шлях яким йдемо.
Я хочу миру в Україні!