08.04.2020

Тема. Оксана Забужко. «Казка про калинову сопілку» - повість-притча; міфологічна основа повісті; жіноча версія легенди про Каїна та Авеля, яка обертається напруженою психологічною драмою. Образи сестер – Ганни-панни та Олени як казкові моделі дідової і бабиної дочки. Понад часовість образу-символу калини у повісті

Оксана Стефанівна Забужко народилась 19 вересня 1960 року в Луцьку. Закінчила філософський факультет Київського університету ім. Т. Шевченка. Авторка поетичних збірок «Травневий іній», «Дириґент останньої свічки», «Автостоп», «Новий закон Архімеда», романів «Польові дослідження з українського сексу», «Музей покинутих секретів», низки повістей, оповідань, есеїв.

Опрацьовуємо прочитане

Чи зацікавила вас особистість письменниці? Про що ви хотіли б дізнатися більше? Які запитання у вас виникли? У який спосіб ви можете задовольнити свою цікавість? Ознайомтеся із витягами з «Автобіографії»

Витяги з «Автобіографії»

1. Місце народження. «Народилася 19 вересня 1960 р. в місті Луцьку, де й минуло раннє дитинство (напівзруйнований замок на горі, бруковані вулички з облущеними, занедбаними бароковими будівлями, ввібране з вогким волинським повітрям досвідоме відчуття давньої й дуже автентично-української урбанної культури, якого не могло б мені дати жодне інше місто)».

2. Історія родоводу. «Пам’ять про цю затрачену, козацько-шляхетську культуру я вспадкувала також і ґенетично – з родинних переказів знаю, що правдиве родове прізвище ориґінально було не «Забужко», а «Забузькі» – з тих самих Забузьких», що були «за Хмельницького».

3. Випробування дитинства. «Батьки, впродовж кількох років переслідувані місцевим КҐБ (тато «проходив» по процесу В. Мороза, й обійшлося йому порівняно «легко» – звільненням з посади викладача інституту й фактичним позбавленням громадянських прав), – зуміли <…> перебратися до Києва».

4. Початок творчості. «Вірші я почала писати з п’ятилітнього, «дописемного» віку».

5. Заборона друкувати дитячі твори, «причому паралельно з «дитячими» віршами – про зайчиків, сонечко, дощик, – що їх охоче друкували якийсь час у періодиці (доки батька знову, вже в Києві, не дістало КҐБ, і саме наше прізвище не потрапило до «чорних списків»), я вже у вісім-дев’ять літ натхненно шкварила <…> «дисидентсько»-патріотичну лірику».

6. Коло обдарованості письменниці. «Я марила театром, писала п’єси й сама їх ставила з однокласниками та сусідськими дітьми».

7. Навчання у вузі. «Студентські роки на філософському факультеті Київського університету, з 1977-го по 1982-й – найпохмуріший період соціальної шизофренії <…>. Втікала, розуміється, в книжки».

8. Перша збірка. «1985-го вийшла нарешті друком і моя перша збірка поезій – жорстоко потрощена і, властиво, переполовинена цензурою <…> із незрозумілим заголовком «Травневий іній» (я пропонувала інший – «Нельотна погода», але в ньому редактори запідозрили небезпечний натяк на політичну ситуацію в країні)».

9. Період відродження. «1990-го року вийшла друком моя (вже справді моя, а не редакторська!) друга поетична книжка, уґрунтована головно на «пост-чорнобильському» досвіді, якщо зрозуміти широко, – «Дириґент останньої свічки». Одночасно суспільна атмосфера тих років «нового відродження пхала мене до шаленої інтелектуальної активності – надто багато вартостей треба було переоцінити».

10. Здобутки на науковій ниві. «Без ужитку зосталася й моя дисертація («Естетична природа лірики як роду мистецтва»), захищена 1987-го року з великим галасом ентузіастичних рецензентів, – видно, «пропащим дисертаціям» судилося бути для Забужків родовим прокльоном.

Дисертація, як і всі інші мої писання в нехудожніх жанрах, була так само способом зрозуміти щось посутнє про себе саму, як є ним і вірші, і була в ній одна ідея, з якої я донині горда, – що існують два принципово відмінні типи мистецького світовідчуття (і не тільки в літературі!) – ліричний, «внутрішній», і епічний, «зовнішній»: перший – жіночий, другий – чоловічий».

11. Період літературного мовчання і творчості. «Далі був період «автостопу» – 1990–1994-й: роки мандрів і відкриття зблизька тих світів, котрі доти лишалися для мене суто «книжними». Поетична збірка, яка підсумувала ці метання (душевні в тому числі – бо в міжчасі було розлучення, було жорстоке витверезення від національно-визвольної ейфорії 1991-го <…>) – ця книжка, «Автостоп», вийшла наприкінці 1994-го. Одночасно я працювала над романом, який остаточно, в готовому вигляді, уклався теж восени 1994-го, в Пітсбурґу, і якому я завдячую свою нинішню скандальну славу – «Польові дослідження з українського сексу».

12. О. Забужко і Т. Шевченко. «В міжчасі – для психологічної противаги здійнятому довкола несмачному лементу (мабуть, авторка натякає на працю    Ж. Дусової «Некулінарні дослідження з сирого тіста») – написала нову дослідницьку книжку, «Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу». Шевченко допоміг витримати психологічну дистанцію щодо багатьох речей, котрі інакше могли б зовсім згнітити духа».

13. Робота з перекладу. «З іноземних перекладів відзначу довго й старанно готовану, спільно з американськими колеґами, англомовну книжку вибраних поезій, що вийшла 1996-го року в Торонто, – «Королівство Повалених Статуй».
Читацький практикум. «Казку про калинову сопілку» можна прочитати тут
Робота над текстом твору «Казка про калинову сопілку»
Жанр твору
Оксана Забужко називає свій твір повістю "Казка  про калинову сопілку".За визначенням В.Лесина, "повість - переважно прозовий епічний твір, в якому змальовано широку картину життя окремих персонажів протягом тривалого часу". Казка - "давній за походженням і популярний в народі епічний жанр фольклору". Звернемося до нашого твору. Безперечно, це повість: ми слідкуємо за життям, працею, вихованням дітей у родині Василя та Марії протягом 20 років. Але ж поряд з цим у повісті багато жанрових ознак казки: дідова дочка й бабина дочка, трикратні повтори-звернення Ганни - панни до батька попа, і сатани про суть вчинку Каїна, змій-перелесник, калинова сопілка, що сама співає, фантастична кінцівка твору. Все це дає підстави стверджувати що повість Оксани Забужко тісно переплітається з казкою. І все ж перевагу надаю ознакам повісті: відповідній спосіб художнього зображення дав можливість письменниці показати рух життя, розвиток характеру головної героїні - Ганни – панни, а численні побутові подробиці вказують, що дія, описана в повісті, відбувається в українському селі кінця XVIII -першої половині XIX ст.

Отже, "Казка про калинову сопілку" - це повість і казка водночас, тобто це твір жанру мішаної форми, оскільки в ньому наявне перехрещення різних способів художнього зображення. Є в цьому творі елементи і ліричні, і драматичні, але вони підпорядковані епічній організації художнього матеріалу. 

Виявляємо літературну компетентність

1. Яке враження справив на вас твір О Забужко? які літературні асоціації викликав? Які запитання виникли? Обговоріть їх з однокласниками, однокласницями, вчителями, батьками.

2. Поміркуйте, чому письменниця винесла в заголовок свого твору слово каcка. Які казкові елементи наявні у творі?

3. Які реалії життя селян XVIII — першої половини ХіХ століття відтворила авторка?

4. На вашу думку, із якою метою у творі поєднано ознаки творів різних жанрів? Які художні можливості відкрило таке поєднання?

5. Які проблеми порушено у творі? Завдяки яким образам ці проблеми увиразнюються? Чи пропонує авторка рішення цих проблем? Аргументуйте свою думку

6. Чи виникало у вас бажання прочитати інші твори О Забужко?

Робота в зошитах: порівняйте образ двох сестер. Скористайтеся для цього думкою літературознавця.

Рідні, але дуже різні

 «Казка про калинову сопілку» побачила світ 2000 року. Насправді це ніяка не казка, а повість із казковими мотивами та образами. Відрізняється від народної казки складними психологічними характерами й підкреслено суб’єктивною авторською позицією. Авторка добре погодила фольклорний матеріал із власним творчим задумом. Немало взяла з казок «Дідова дочка й бабина дочка» та «Дивна сопілка», зокрема запозичила мотив метаморфози — перетворення людини на об’єкт природного світу. А ще використала легенди: одну — про злого духа перелесника, який зваблює жінок, а іншу — народну обробку біблійної історії про Каїна й Авеля з мотивом братовбивства. Важливим є й етнографічно правдоподібне відтворення звичаєвого права та побуту українського села XVIII — першої половини ХІХ століть (саме в цей час і відбуваються події).

Усе почалося з конфлікту між крайнім індивідуалізмом та колективним звичаєвим правом, тобто системою неписаних норм, що закріплені в народній традиції. Мати головної героїні колись сама вийшла за нелюба, адже не могла побратися з коханим — воля батька та його практичний розрахунок визначали зрештою вибір небажаного супутника життя. Марія в старшій дочці воліє бачити, чого сама не отримала: мовляв її Ганна-панна матиме кращу долю, чи не князівною стане. Тому й усю увагу мати приділяє старшій дитині, а молодша Оленка лишилась під батьковою опікою. Як у казці «Дідова дочка й бабина дочка» — про рідних, але різних. Ганна гордовита й показна, ще й талановита — могла дізнаватися, де краще криницю копати, навіть заробляла на цьому. Уже від хлопців відбою не було, запримітив красуню й син багатія, перший парубок на селі Дмитро Маркіянів.

Молодша Оленка, батькова улюблениця, довго плуталась під ногами та не раз діставала від Ганни стусанів. Така вся була звичайна і якась плаксива, сиділа вдома і лише працювала. Але і їй Ганна заздрила змалку, бо батько малу більше любив і жалів. Із часом Оленка підросла й теж красунею стала: Дмитро Маркіянів не до Ганни, а до неї посватався. І знову слід згадати звичаєве право: коли молодшу сестру спершу засватано, старша дуже багато втрачає: «…якщо Оленка  засватається, вона, Ганнуся, зараз же, махом опиняється в свої вісімнадцять — серед перестарків, перебірців, яким уже зась гребувати, що не до любови, гаразд, коли й удівець трапиться! — оце, дівко, й напанувалася, оце тобі й усенькі твої мрії дівочі…». Заздрість, жага помсти, а ще й роздуми гріховні (чому «то Бог уперве зглянувсь на Авеля і на жертву його, а на Каїна і на його жертву не зглянувся…»). Усе разом і призвело до вибору Ганною «дороги диявольської»: через солодкий гріх із демонічним вогняним змієм-перелесником і зрештою жорстоке вбивство сестри — удаваної винуватиці всіх її життєвих нещасть. Звичайно, як у казці, неминуче викрито злочинницю — за допомогою чарівної сопілки. Перетворення душі загиблої на калину погоджується з іншою метаморфозою: зникає кудись сестра-вбивця, «тільки на полу зостався довгий капарний слід — мов смоляним віхтем черкнуло». Яка її подальша доля — лише смоляний слід натякає… 

О. Борзенко

06.04.2020

Тема. Юрій Андрухович. "Shevchenko is OK" - есе, у якому автор звертає увагу на потребу нового осмислення класичної літератури. Актуальність потреби пошуку Тараса Шевченка з "людським обличчям"

Опрацюйте критичну статтю та виконайте завдання (робота в зошитах)

Есеїстика перебуває на межі художньої літератури й публіцистики. Зазвичай вона містить індивідуальний погляд автора й не претендує на вичерпність у розкритті теми. З урахуванням цього і слід братися до сприймання

«Shevchenko is OK».

В основі цього есею — деконструкція, тобто практика руйнування стереотипів. Виклад іронічний, але водночас у міру пафосний, стилізовано науковий, принаймні в перших трьох частинах (усього їх чотири). Починає автор із висвітлення Шевченкової «агіографії»: стверджує, що в українців національний поет існує переважно в житійних стереотипах та в ритуальних публічних практиках.

Есей Ю. Андруховича можна сприймати як добротний біографічний коментар — добір фактів переважно точний, а авторські зауваги

в міру дотепні. Та ще й стереотипи названо і проаналізовано: є Т. Шевченко комуністичний, націоналістичний, християнський, атеїстичний, богоборчий, дисидентський, анархічний. А насправді який?..

Стереотип — завжди спрощення. Саме це демонструє Ю. Андрухович, пишучи про Т. Шевченка. А завершено твір мало не провокаційним

зниженням пафосу перших трьох частин — спогадом про виступ автора в одному з Нью-Йоркських поетичних кафе: тут теж є трохи про Т. Шевченка.

Осучаснюючи знаковий образ, Ю. Андрухович, певно, розповідає ще й про себе: проектує на Т. Шевченка власні уявлення про те, як  це воно, бути поетом і разом із тим бути «ОК»

                                                           О. Борзенко

Есе про національного поета читати тут («Shevchenko is OK»)

Виявляємо літературну компетентність.

1. На які частини автор поділяє свій твір? Визначте головну думку кожної із них .

2.Знайдіть в есеї  Ю. Андруховича приклади використання іронії . Доведіть або спростуйте висловлену в статті підручника думку про те, що виклад у творі є пафосним (піднесеним, емоційним) . Чи доречними є, на вашу думку, іронія та пафос у цьому творі?

3. Яким чином автор розповідає про світову славу Т. Шевченка в кінці есею?

У чому полягає зниження пафосу? як ви оцінюєте таке завершення твору?

4. Як ви вважаєте, чи дає есей «Shevchenko is OK» відповідь на питання, яким

насправді був Шевченко? Поясніть свою думку.

Виявляємо обізнаність у сфері культури

5.Знайдіть у мережі Інтернет і послухайте кілька пісень українських музикантів на вірші Ю. Андруховича (гурти «Плач Єремії», «Мертвий півень») . Обговоріть свої враження від поезії та її музичного трактування (надішліть СМС).

03.04.2020

Позакласне читання
Тема. Мирослав Дочинець . "Криничар"

Перегляньте презентацію книги "Криничар"

Прочитати "Криничар" тут

Записати усний відгук про прочитане, надіслати на milosarosa@gmail.com або telegram.

02.04.2020

Тема. Галина Пагутяк. «Зачаровані музиканти» - роман-фєеєрія; села і містечка Галичини як прояв місцевого колориту та історичного тла оповіді; містичні і міфологічні алюзії в романі; ідея єдності людини з її витоками і природою, в якій вона живе; особливості авторського стилю письменниці.

Ознайомтеся із матеріалами про письменницю. Складіть план статті (робота в зошитах)

Галина Василівна Пагутяк (Москалець) народилася 26 липня 1958 р. у с. Залокоть Дрого­бицького району на Львівщині у родині педагогів, яка згодом переїхала до села Уріж. Після закінчення 10-го класу не змогла вступити до вишу і «з відчаю» почала писати. Трудовий шлях почала в колгоспі, потім була робота на Бориславському порцеляновому заводі. Саме тоді вийшла друком повість «Діти». Закінчила українську філологію Київського державного університету ім. Т. Шевченка (тепер - Київський національний університет ім. Т. Шевченка). Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній школі, Львівській картинній галереї. Тепер місце роботи письменниці - юридично-консуль­таційний центр допомоги біженцям «Права людини не мають кордонів».  Вона - член Національної спілки письменників України. Живе у Львові.

Галина Пагутяк - автор книг прози: «Діти» (1982), «Господар» (1986), «Потрапити в сад» (1989), «Гірчичне зерно» (1990), «Записки Білого Пташка» (1999), вибраної прози «Захід сонця в Урожі» (2003), романів «Писар Східних Воріт Притулку» (2003), «Писар Західних Воріт Притулку» (2006), «Зачаровані музиканти» (2009) та інших, багатьох есе. Один раз письменниця виступила і з поетичними творами - циклом поезій під назвою «Молитви».

Лауреат літературної премії Фундації Антоновичів (1998), премії Форума видавців (м. Львів) за роман «Слуга з Добромиля» (2007), премії «Портал» за роман «Книгоноші з Королівства» (2008), Національної премії імені Тараса Шевченка (2010) за книгу прози «Слуга з Добромиля»

Проза Галини Пагутяк перекладена англійською, німецькою, російською, словацькою та хорватською  мовами.

Після виходу повісті «Захід сонця в Урожі» літературознавці почали називати Галину Пагутяк «останньою Ольгою Кобилянською». Давно уже ніхто з жінок в українській літературі так не заворожував читача своєю міфо-поетичною прозою, як це робить Галина Пагутяк. Вона ввійшла в літературу рано, двадцятитрирічною дівчиною, ввійшла стрімко і сміливо. Дебютувала великими творами, і в кожному була іншою. Згодом Галина подивувала своїх прихильників філігранною малою прозою. У своїх новелах в декількох рядках, в одному абзаці, вона творить надзвичайної сили й яскравості образи.

Галині Пагутяк властиві фантастично-символічна манера письма, прорив до «вигаданого світу», потяг до містики та безнастанних пошуків спасіння людської душі у жорстокому світі. Письменниця постійно прагне зазирнути і за межу людської свідомості та осмислити пограничний стан людського буття. Недомовленість у багатьох її творах дає великий простір читацькій фантазії, спонукає до співтвор­чості, робить образи багатовимірними, врешті, несе в собі шарм таєм­ничості й незбагненності. Вона тонко й глибоко відтворює і національну автентичність.

Останніми роками помітний в її прозі і вплив літератури Сходу, зокрема японської. Так, роман «Книга снів і пробуджень» написаний у жанрі дзуйхіцу, традиційному для японської літератури.

Прочитайте роман-феєрію Г. Пагутяк «Зачаровані музиканти» тут

Пригадайте значення термінів алюзія, феєрія.

Запишіть власні враження після прочитання твору.

01.04.2020

Тема. Сергій Жадан. «Музика, очерет…», «Смерть моряка». Збірка  «Тамплієри» - поетичний щоденник за 2015-й – першої половини 2016 року

Прочитайте інформацію

Сергій Вікторович Жадан народився 23 серпня 1974 року в місті таробільську на Луганщині. Закінчив Харківський педагогічний університет. Пише поезію і прозу. Автор низки книжок, серед яких «Генерал Юда», «Цитатник: вірші для коханок і коханців», «Пепсі», «Ефіопія», «Вогнепальні й ножові», «Депеш Мод», «Ворошиловград», «Інтернат».

Письменник про себе

"Мене сформувала класична література. Шевченко, Гоголь, ті автори, яких ми читаємо у дитинстві".

"Критикам я довіряю. Мені здається, це правильно — довіряти критикам, як своїм читачам. Звісно, критиком не може бути будь-хто. Це повинна бути людина, яка любить літературу. Тобто не себе в літературі, а літературу в собі. Все, що мені треба, — щоб критик був уважним i вдячним".

Сергій Жадан. «Музика, очерет…», «Смерть моряка»

В одному з інтерв’ю С. Жадан зізнався: «Мистецтво — це така штука, де, безперечно, потрібні знання, освіта і досвід, але інтуїція потрібна не меншою мірою».

Він і сам у поезії покладається на інтуїцію, яка підказує йому красиві та влучні образи. Ось як у вірші «Музика, очерет…»: комети, ріки, міста, вії, «печальний голос», плач, «поїзд твоїх химер», «різний сніг» — і, звичайно, «тихо росте душа». Як іще краще й доступніше написати про кохання?

А ось балада «Смерть моряка річкового флоту…» — про кохання і смерть.

У художньому просторі твору панує ірраціональна сила фатуму. Немає щастя морякові річкового флоту в непривітному світі, і так хочеться втечею притлумити біль любовної драми — повз «мерехкі електричні турбіни» ризикованим шляхом «на обважнілі одеські тумани» та «скумбрії плавники пурпурові», ну і, звичайно, «на вірну смерть». А десь за його такою бажаною жінкою й за «міддю в її волоссі» плачуть, ні більше ні менше, аж цілі «риболовецькі артілі».

Років зо двісті тому інший харківський поет-романтик Л. Боровиковський написав баладу «Розставання». Там, звичайно, не про моряка річкового флоту, а про козака, який покинув дівчину, скорившись волі фатуму: «Блудить, літає козаченько в полі: / Козацька охота гірше неволі».

Сучасний поет романтичні кліше й стереотипи осмислює іронічно, залучає

їх до процесу постмодерністської гри, немов балансує на межі щирості й пародіювання. У такий спосіб творчі здобутки митців доби романтизму стають продуктивним чинником сучасної української поезії.

Читацький практикум

* * *

Музика, очерет,

на долоні, руці.

Скільки пройде комет

крізь понадхмар’я ці.

Як проступа тепло

через ріки, міста.

Все, що у нас було —

тільки ця висота.

Все, що трималось вій,

голос печальний, плач,

я скидаю на твій

автовідповідач.

Поїзд твоїх химер

не зупиняє біг,

нам з тобою тепер

падає різний сніг.

Нарізно кров поспіша,

солодко шириться лет,

тихо росте душа,

мов ламкий очерет.

Виявляємо літературну компетентність . Письмово дайте відповідь на  три запитання, інші опрацьовуємо усно.

1. Яке враження справив на вас прочитаний твір? Про що він, на вашу думку? Хто такі «ми», про яких у ньому сказано?

2. Які асоціації викликає у вас ритм вірша, його звукова форма?

3. Опишіть картину, що постає перед вами під час сприйняття твору.

4. Через які образи ліричний герой сприймає навколишній світ?

5. Які відчуття у вас виникають під час читання третьої строфи? У чому незвичайність зображення?

6. Яке значення має у творі образ очерету? За якими ознаками з очеретом порівнюється душа? Чи здається вам влучним таке порівняння?

Виявляємо обізнаність у сфері культури

7. Послухайте пісню гурту «Вертеп» «Музика і очерет» на слова С. Жадана. Чи відповідає таке музичне оформлення вашим уявленням про цей твір? Чому саме?

Смерть моряка річкового флоту

схована в прибережній глині,

доки він робить свою роботу,

доки мусони стоять в долині.

Стишені баржі, рухливі шхуни,

що пропливають за течією,

торкають хребта його басові струни,

говорять: вона не буде твоєю,

вона, ця жінка, зі сріблом у горлі,

із серцем зі слонової кістки,

настоюється на своєму горі,

не дочекавшись від тебе звістки,

кинула все, що тримала досі,

ховає дощі глибоко в тілі.

Чуєш, за міддю в її волоссі

плачуть риболовецькі артілі?

Тому пливи собі повз пороги,

повз мерехкі електричні турбіни,

подалі від своєї тривоги,

подалі від цієї країни.

На золоті вогні малярії,

на стомлений голос діви Марії,

на обважнілі одеські тумани,

на теплі від мулу і жиру лимани.

На скумбрії плавники пурпурові,

на рвані потоки нічного вітру,

на вірну смерть

від чорної крові,

чорної крові,

технічного спирту.

Тоді проситимеш трохи ласки,

щоби було не надто жорстоко,

щоб не забули тобі покласти

по срібній монеті

на кожне око.

Потім пітьма набіжить звідусюди.

Потім зірки перестануть снитись.

А потім і серце змушене буде

спинитись.

Опрацьовуємо прочитане. Письмово дайте відповідь на  три запитання, інші опрацьовуємо усно.

1. Розкажіть про думки та емоції, що виникли у вас під час прочитання вірша. Що привернуло вашу увагу, вразило? Визначте, якими є мотиви твору.

2. Чому, на вашу думку, автор звертається до образу моряка?

3. Як описано у вірші жінку? Які деталі цього опису здаються вам незвичайними? Чи дізнаємось ми щось про її зовнішність, характер?

4. Який біблійний образ є у творі? Яку роль він відіграє?

5. Для чого героєві мають покласти «по срібній монеті на кожне око»? Якщо вам нічого не відомо про цей звичай, з’ясуйте, провівши пошукову роботу. Що додає до сприйняття вірша згадка про нього?

6. Сформулюйте свою думку про те, у чому найбільша цінність цього вірша.

Ознайомтеся із інформацією про збірку "Тамплієри". Пречитайте поезії тут. Вивчіть одну із поезій збірки (за вибором), запис з виразним декламуванням поезії можна переслати на ел.пошту чи телеграм.