Літературний ярмарок

Мета: знайомити учнів із кращими надбаннями української літератури; виховувати стійкий інтерес до читання  художніх творів, почуття патріотизму, шанобливе ставлення до кращих представників української інтелігенції; розвивати вміння виразно декламувати художні твори, інсценізувати уривки текстів різних жанрів.

Обладнання: виставка творів Остапа Вишні, Павла Глазового, Богдана Лепкого, І. С. Нечуя-Левицького; ілюстрації на тему українського ярмарку, осінні види, портрети письменників.

Хід заходу

Ведучий: Бонжур!

Ведуча: Хеллоу!

Ведуча: Привіт!

Ведучий: Здрастуйте панове!

Ведуча: Хлопці чорноброві

Ведучий: І дівчата пишні, як у саду вишні!

Ведуча: Діти й дорослі!

Ведучий: Усі, усі, хто тут сьогодні!

Ведуча: Забудьте про уроки, всі справи і мороки!

Ведучий: Запрошуємо всіх на ярмарок, та не простий, а літературний!

Ведуча: На цьому ярмарку ніхто нічого не купує і не продає, та у всіх є змога придбати дещо новеньке.

Ведуча: Так, ми пропонуємо мандрівку творами письменників, що народилися в листопаді чи якимось іншим чином пов'язані із цим осіннім місяцем.

Ведучий: О, чуєте? Це їдуть до нас на ярмарок герої усмішки Остапа Вишні «Ярмарок».

Ведуча:  Ідуть, і їдуть, і їдуть.


Інсценізація  усмішки Остапа Вишні «Ярмарок».

-    Держи, цоб! Цоб держи!

-    Цоб, цоб! Та цоб же, вовки б тебе були б не з'їли !

-    Держи цоб! Цоб держи !

-    Тррр!

-    Чорти тебе на чужі ярма пруть! Бачиш, що стою^?

-      А ти хіба сам у ярмарку?

-    А ти хіба сам?

-      І я не сам .

-           Так що тобі, об'їхати не можна, чи що ?

-   А ти хіба сам у ярмарку?

-      А ти хіба сам?

-   І я не сам. Казав: « Держи цоб». А тебе лиха година на ярмо понесла.

-   А ти хіба сам у ярмарку?

-   А ти хіба сам?

-   І я не сам!

-   Назад! Назад! Тррр – назад!

-   Роз'їхався тут на весь ярмарок!

-           А ти хіба сам на ярмарку

-      А ти хіба сам ?

-      І я не сам !

-   Цоб іди, гей!

Ведучий: Гуде... І гуде ... Гуде... А онде чуєте. Дівчата співають.

Дівчата виконують українську народну пісню

Ведуча: А які  воли тут є?!

 Ведуча: Ну хіба трохи менші, як міст через Лопань! Стоїть біля води ремигає і думає свою волячу думку…

-   Му-у-у!

Ведучий: Думає, аж поки прийде хтось йому невідомий, цвьохне його батіжком і до хазяїна :

Інсценізація усмішки Остапа Вишні  «Ярмарок»

-   А що за цих пару індиків?

-     Та просю триста !

-     Триста, кажеш ?

-     Триста кажу!

-     Довго рахувати треба!

-     Кажіть скільки, що менше було рахувати ...

Ведучий: І починається. Тягнуть сірого за язика й роззявляють йому
рота, беруть за роги, давлять за горло, міряють батогом од ратиці до холки, цуплять за хвоста.

-     Триста, кажеш ?

- Та те ж, що чуєш.

-        Ану, проведи!

-    Можна й провести.

-    Тихо-тихо веди! Не гони.

-     Та хоч не дивись... Ідуть, як часи...

-        Такими «часами»  моя баба до могили йшла!

-     Побалакай...

-   А скільки, як ділом!

-     Та й кажу ж ділом!

-   Ні, ти кажи ділом!

-      Кажу ж: триста!

-     А за сто вісімдесят ти їх не оддаси?

-      Походи десь іще!

-     І походю!

-    І походи.

Ведучий: Гляньте, а осьдечки, біля бочки з квасом зустрілися голова сільського підприємства Махтей Федотович та дід Пилип.

Інсценізація усмішки «Дідів прогноз»

М. Ф.: Драстуйте, діду! Сідайте! Давненько щось до нас не заходили.

 Дід: Що каете?

М.Ф. : Не заходили, кажу, давненько!

Дід: Онуки каете дрібненькі ? Повиростали вже, всі повиростали.

М. Ф.: Діду ! Чималенько ви вже на світі прожили . Як по-вашому,
коли отак багато снігу нападає, на врожай це чи не на врожай?

Дід: Га?

М.Ф.:  На врожай чи не на врожай, коли снігу багато? Снігу! Снігу!

Дід:  Снігу, каете?

М. Ф.:  Еге ж! Снігу!

Дід:  Снігу, каете? На покрову не було. Що не було, то не було.

М.Ф.:  Ні, дідусю, я не про те. Як снігу багато, так чи буде врожай, чи неврожай?!

Дід:  Га?

М. Ф.:  На врожай чи неврожай, коли снігу багато!

Дід: Ага і то ви б так і казали! Це на врожай! На врожай, на врожай!

М. Ф:  Ну, спасибі вам, дідусю! Ідіть з богом!
Дід:  Як  каете?

М. Ф.:   Спасибі, кажу! Ідіть, кажу, з богом !

Дід:  Ага,  ага! Піду! Де боком, а де й просто пройду! Бувайте!

Учень.  Ех і хороша ж людина був Павло Михайлович! Очевидно, кращої я не зустрічав у своєму житті. А про те, який він письменник сказав своє слово народ: незрівнянний. І діяльність Павла Михайловича, і все його життя - світла сторінка в історії української культури. Згадував Юрій Смолич!

Учениця. 13 листопада /за новим стилем/ 1889 року на хуторі Чечва поблизу містечка Грунь на Полтавщині в селянській родині /сімнадцятеро дітей/   народився Павло Михайлович Губенко, що увійти в духовну пам'ять народу неповторним успіхом Остапа Вишні .

Учень. У своєму щоденнику гуморист пише: «Який би я був щасливий, якби своїми творами зміг викликати усмішку, хорошу теплу усмішку у народу! Ви уявляєте собі: народ радісно усміхнувся! Але як це трудно!»

Ведучий: Кипить. Гуде наш ярмарок! О, а куди ви хлопці?

Інсценізація усмішки «Гіпно-баба»

Хлопці: Оббігаємо,  щоб баба - коровниця  дорогу не перейшла, бо
телята молоко повисисають!
Ведуча: Що за баба?

Перший хлопчик: Така баба, що як перейде дорогу, краще вертайтеся, бо все одно нещастя буде!
Ведуча: Жартуєте?

Другий хлопчик: Не вірите? Спитайте  Йвана Дем'яновича. По  снопи поїхав. Перейшла баба дорогу. І щоб ви гадали: перекинувся. І воза поломав. Отака вона.

Перший хлопчик: А ось Андрій Васильович заїхав до чайної ковбаски купити, перекусити. А там баба! І що ж вийшло? Важить продавець ковбасу, а вона з-під ножа – плюсь – і в мед! І їли  солодку ковбасу.

А ковбаса з медом - не булка з медом: самі знаєте.

Добре хоч не в дьоготь, може і  в дьоготь плюснуть. Отака баба!

Ведуча: Ти ба, яке жахіття!

Ведучий: Чого тільки не буває на нашому літературному ярмарку!
Кого тільки тут не зустрінеш.

Ведуча: Так, багато знайомих облич ! Добрий день, Іване Петровичу,
на роботу поспішаєте ? Як здоров’я ? Як мама ваша почувається?

Інсценізація усмішки «Конкретна мати»

І. П.: На здоров’я не жаліюся! А мама в мене бойова. Ось послухайте. Сидимо якось увечері /мати шиє, син перегортає  папери/.

Мати:  Почитав би ти, синочку, мені про що-небудь про цікаве! Як помер старий, ніхто мені вже й не вчитає ніколи, а сама не втну.

Син: Що ж я вам, мамо, прочитаю?

Мати:  Пишете ж ви там у сільраді, от і мені б почитав, що ви там понаписували...

Син:  Так ми, мамо, протоколи пишемо.

Мати: От би й протоколів тих почитав, а я б таки й послухала.

Син: Ну слухайте, коли так уже вам забажалося,  от вам один протокол:

Слухали:

Про те, що вікна в школі повибивали.

Постановили:

Вжити рішучих заходів.

Мати: Шибок, значить, синку, в школі катма?

Син: Ну да,  мамо!

Мати: Що ж ви вирішили там?

Син: Вжити рішучих заходів.

Мати: Іч, як тепер... А по-моєму б, отак краще було б:

«Повставляти шибки в школі.»

Син: Так то по-вашому... Ну слухайте далі.

Слухали:

Про культосвітню роботу.

Постановили:

Вжити рішучих заходів щодо поглиблення культосвітньої роботи на селі.

Мати: Іч, як… «Вжити рішучих заходів щодо поглиблення». Оті
мені «рішучі заходи»... Хіба б не можна написати толком, що треба зробити, щоб оту саму, як пак її, справу налагодити.
Син: Та, що ви, мамо, розумієте?

Мати: Та я ж кажу, що не врозумію, що ви там понаписували.
Син: А як би ж ви хотіли?

Мати. А так ... Що треба робити, те й напишіть, а не одписуйтесь

так. Аби одписуватися...

Син. Конкретная ви, мамо,  женщина.

Мати. Не знаю, яка вже я там,  а напишіть толком, а то слухати не
буду.

Син. Отака мати...(Виходять)

Ведуча. Дійсно, рішуча жінка!

Ведучий. А глянь-но! Це не Олег Трійченко?

Ведуча. Він! Чому  такий сумний?

Інсценізація усмішки «Паралелепіпед»

Олег. Тематичну атестацію завалив.
Ведуча. А що ж таке?

Олег. У мене прикмета є, якщо ось так зробити (крутить пальці і

зводить докупи), обов'язково здам атестацію і контрольну

напишу. І ось йду я на урок...

Урок. Олег (крутить пальцями) Єсть! Здам!

(Підходить до столу, взяв запитання і знітився)

(Тихо) Двадцять три!

Вчитель. Ну, Трійченко, яке у тебе питання?

Олег.  Двадцять третє, Марино Григорівна.

Вчитель. Що там в 23?

Олег. Ралелопопід?

Вчитель. Як-як?  Що ти сказав?

Олег. Варалепопі-пі...

  Вчитель. Що?!

Олег. Пі – пі – пі – під…

Вчитель. Не пікай ти краще, мов те курча. Іди собі, не страмися сам і
не сором мене. Тематична атестація один бал.

Олег.  Ось так! Клятий паралелоліпед!

Ведучий.  Співчуваю !

Ведуча.  А я ні! Вчитися треба, а не на пальцях гадати!

   Ведучий. Що це за галас?

   Ведуча. Це зібрались наші мисливці на полювання.

  Інсценізація усмішки «Відкриття охоти».

-         Відкриття охоти. Куди їхати?

-         Біля Борисполя, на озерах,  качви тієї, ну, як хмари! Повірите, як випливуть, ну, як тої ряски! Одне одного просто давлять! Оце вчора приїздила звідтам молодиця, так казала, що її свекрові кум казав, що кумова баба чула од свахи, що та сама бачила, як коноплі мочила, що нема куди через тую качву коноплини ткнути! Поїдемо, га?

-         Поїдемо. Тільки в мене набоїв обмаль!

-         А навіщо вам багато набоїв?! Так там з одного набою торік по 24 качки били. П'ять набоїв - сто двадцять штук.

/Один відходить, другий підходить /

-  Куди на відкриття?
- Думаю до Борисполя!
- Чого? Хіба на сухому качки плавають?!
- Як на «сухому»?

- Та там же озера повисихали! Та там же за весну й за літо ніхто навіть і де чув щоб хоч одна закахкала! Ранньої весни прилетіло , було, гуди чималеньке табунів, покрутились й усі на Носівку! Чули про Носівку?

- Чув?

- Так там з усього Лівобережжя качки ще навесні позбирались. Стихійне нещастя: соняшники всі потолочили. А на луках через гнізда трава не виросла: гніздо на гнізді. Худобу немає чим годувати. Ні! Коли вже їхати, то тільки на Носівку!

/Приходить третій  мисливець/

- Драстуйте! Готові до відкриття?

-  Готовий!

-  На Яготин?

-  Ні, на Носівку!

-  Тю! За жабами?!

-  За якими жабами?

- Та в Носівці самі жаби! Коли вже їхати, щоб з качками бути, так тільки на Яготин! От там качви…
- Куди їхати? З ким їхати? Ех!

Ведуча. Дійсно, важкий вибір!

Ведучий. І не кажи. А хто це так сміється біля пташиного ряду?

Ведуча. То  наші юні сміхотуни розповідають гуморески Павла Глазового.

Ведучий. А що він також народився у листопаді?

Ведуча. Ні, на жаль,  Павло Глазовий  пішов із життя саме в листопаді. Але найкращий пам'ятник для гумориста  -  це щирий сміх,  викликаний його творами.
Ведучий. Так! То ж давайте і ми послухаємо його гуморески.

             ПОМІЧНИК

Мама ввечері прийшла
З поля, із прополки.
А назустріч їй біжить
Синочок Миколка.
Стерегло город і сад
Цілий день хлоп'ятко
-Ну, синочку, як  діла?         
- Мамо, все в порядку

Я й циганці помагав..,

-  Що ж вона робила?

-  На городі і в саду
Курочку ловила,

А курочка як стрибне! -
І присіла в просі.
Якби я не допоміг,
То й ловила б досі.

ОБМОВА

На розпеченому пляжі
Лає даму дама:
- Та яке ж це виховання?
Та яка ж ви мама?
Та скажіть же ви що-небудь
Вашому синочку.

Він же кидає грязюку на мою сорочку.
- То якраз не мій синочок, -
Дама гордо мовить.
- Мій он вашим капелюшком
Жабеняток ловить.

ДЕ БЕРУТЬСЯ ДІТИ

Де взялися ми?  - онуки
Спитали в бабусі
А бабуся пояснила
В старовиннім дусі:
- Тебе знайшли у капусті,
Тебе в бараболі
Тебе знайшли під вербою.
Тебе - на тополі.
Тебе знайшов на соломі
Біля клуні татко…

І тут раптом обізвалось якесь онучатко:
- От сімейка, так сімейка!
Хоч тікай із дому.
Хоч би одне появилось
На світ по-людському.

ДОПИТЛИВИЙ СИН

Чуєш, тату, - син питає, -
Що таке хамелеон?
- Знав колись, тепер не знаю, -
Каже Филимон.
- Чуєш, тату, ще спитаю.
Що таке аукціон?
- Та забув уже. не знаю. -
Каже Филимон.
Мати сердиться на хлопця:
- Все питання задаєш.

Батьку навіть у неділю
Відпочити не даєш.
Филимон сердито блимнув:
- Я люблю балакать з ним.
Хай пита, чого не знає,
А то виросте дурним.

ПІДМІТАЙЛО

-За що тебе, - запитала
Синка свого мати. -
Міліція заставила
Двори підмітати?
- За те, мамо, що вітрину
Розбив головою.
- Ти ж міг себе покалічить!
- Так я ж бив чужою.

Ведуча. Дякуємо! Дякуємо! Куди це ти задивився?

Ведучий. На журавлів! Бачиш! Летять! Знаєш, а вони мені нагадали про ще одного листопадового іменинника.

Ведуча. Здогадуюсь. Це Богдан Лепкий.

Учениця: Батьківщина Богдана Лепкого – Поділля.  Народився він 9 листопада 1872 року в родині сільського священика Сильвестра Лепкого. Перші уроки освіти та виховання майбутній письменник набував удома: швидко навчився писати, читати й рахувати. Батько розповідав цікаві історії, старенька нянька співала чумацьких пісень,
а дід переповідав легенди і бувальщини про давні часи України.
Писати Богдан Лепкий почав дуже рано. Ще в 2 класі гімназії під впливом бабусиних оповідей скомпонував поему про русалок, але вона не збереглася.  Богдан  Лепкий увійшов  українську літературу  як

поет - модерніст. Його поезія «Журавлі» стала народною піснею.

Виконання пісні «Журавлі»

Учениця: А я хочу розповісти про Івана Семеновича Нечуя-Левицького. Первісток  у багатодітній родині священика Семена Левицького, Іван народився 25 листопада 1838 року у місті Стеблові над Россю на Черкащині.  По матері майбутній  літератор походив від полтавського козака. Ганна була письменною, залюбленою в  українську пісню. Батько - нетиповий панотець: він  палко любив Україну,  цікавився історією, літературою, збирав фольклор. Після навчання  І.С.Нечуй-Левицький працює на вчительській ниві. Віддавши їй понад 20 років,  він вийшов у відставку.  Оселився в Києві і присвятив себе тільки літературній творчості. / Виходить/

Ведучий: Куди всі біжать?

Ведуча: Дивитися, як Кайдаші землю ділити будуть ?

Ведучий:  Кайдаші? Герої твору Нечуя -Левицького « Кайдашева сім’я»?

Ведуча: Атож. Ходімо дивитися.

Голос ведучого із-за лаштунків: «Поховали синки  Кайдаша з великою честю, просили священика занести батька в церкву, як ховали, то читали Євангеліє трохи не коло кожної хати: після похорону справили багатий обід. На четвертий день після похорону Карпо й Лаврін почали ділити батьківський спадок»…

Інсценізація  уривку з твору « Кайдашева сім'я»

 (УІІІ розділ від слів «А що, Лавріне, розділим тепер грунт  пополовині…» до слів «Як громада, то й громада! Ходім в волость, бо я своєю часткою  не поступлюсь»)

Ведуча: От сімейка, їм аби лаятись.

Ведучий: І то правда! Слухай, а це не троїсті музики виграють? Ходімо танцювати.

Ведуча: Ходімо. Який  же ярмарок без  гарної пісні та веселого танцю?!

Учні виконують український танець.

Співають жартівливі українські пісні.

Ведуча: От і підходить до завершення наше свято.

Ведучий:  І згадуються слова хорошої української пісні.

Скільки б не співали, а кінчати час.

Кращі побажання ви прийміть від нас.

Ведуча: Щоб у вас і в нас все було гаразд,

Щоб ви і ми щасливі були.

Всі учасники співають фінальну пісню

У сценарії використано уривки з творів Остапа Вишні, Павла Глазового, Богдана Лепкого І. С. Нечуя Левицького.