15.04.2020

Тема. Олександр Ірванець. «Маленька п’єса про зраду» - жанр анти мюзиклу; типові постмодерні літературні і музичні ремінісценції й алюзії. Центральна тема – розгляд феномену зради, виявлення її природи на всіх рівнях: інтимних, дружніх стосунках, в певному соціальному середовищі, в суспільстві в цілому, в конкретному часі, за певних політичних умов і незалежно від них

Народився  24 січня 1961 року у Львові. Освіту здобув у Дубнівському педагогічному училищі та Московському літературному інституті. Входив до літературного угруповання «Бу-Ба-Бу». Автор  поетичних збірок «Вогнище на дощі», «Тінь великого класика та інші вірші», «Вірші останнього десятиліття», «Любіть»; роману «Рівне/Ровно (Стіна)», збірки прози «Очамимря».

Особливість творчості: здатний звичайне явище розкрити як щось дивовижне. У творчості письменника через автобіографічну призму своє­рідно осмислюється проблема «ма­ленької людини »:

П'ять мільйонів ковтають

      ранкові бульйони, їх ковта, в свою чергу, голодне

      ранкове метро.

           Я — солдат будівельного батальйону.

          Я — ніхто.

   Поезії О. Ірванця перекладалися багатьма мовами, п’єси були поставлені в Україні та Німеччині. Член Асоціації українських письменників. Живе в м. Ірпені під Києвом.  
Читацький прктикум. Прочитати "Маленьку п’єсу про зраду" тут

Прочитайте критичну статтю про твір

І для театру, і для читання

(«Маленька п’єса про зраду для однієї актриси»)

Добре, коли назва інформативна, от як у О. Ірванця: тут і тему вказано, і жанр. Недарма уточнено, що п’єсу призначено для однієї актриси, а значить за жанром вона є монодрамою. Відповідно до цього й твір побудовано: як уявну розмову героїні з кількома персонажами (дійових осіб тут ніби й декілька, але їхні ролі виконує всього лиш одна актриса).

Героїню звуть Она (з наголосом на першому складі). Це дівчина в інвалідному візку, котра звертається по допомогу до торговки тьоті Хони (говорить у прочинене вікно), розмовляє телефоном зі своїм хлопцем та підступною суперницею. А ще в кімнаті є радіоприймач: слова дикторів, що лунають із нього, посилюють ефект багатоголосся.

П’єсу написано на початку 90-х років минулого століття: звичайно, з часом вона дещо застаріла, адже нині мало кого цікавлять натяки на тодішні політичні перипетії, якими рясніє твір. Але актуальною лишається важлива проб лема згубних наслідків подвійної моралі, коли в суспільстві зрада стає чи не нормою і вже не сприймається людьми як щось виняткове й неприйнятне. Основний вплив на читачів (глядачів) забезпечує прийом «знімання маски». Спершу розповідь про драматичну долю героїні

змушує нас перейнятись щирим співчуттям, однак справжнім шоком стає наступна метаморфоза: дівчина раптом піднімається з інвалідного візка — виявляється, вона зовсім не та, кого із себе вдавала. Виходить, зраджено ще й самих читачів (глядачів), котрі стали жертвами цинічного обману: замість

нещасної жертви перед нами хитра й підступна співробітниця політичної спецслужби, яка чітко виконує всі вказівки «старшого дорадника».

Задумана автором як умовне відображення конкретних політичних подій і суспільних настроїв, «Маленька п’єса про зраду для однієї актриси» сьогодні сприймається вже як антиутопія — твір-передбачення негативних наслідків

утрати людьми моральних ідеалів.

 О. Борзенко

Виявляємо літературну компетентність. Віповіді даємо письмово в зошитах або записуємо аудіо чи відео формат. Надсилаємо за відомими адресами.

1. Яке враження справив на вас твір? Чи було вам цікаво читати «Маленьку

п’єсу про зраду для однієї актриси»? Чи подобається вам читати драматургію? На вашу думку, що більше вимагає від читача співтворчості — читання прозового чи драматургічного твору?

2. Які проблеми порушив автор п’єси? Чи є актуальними ці проблеми? На вашу думку, у чому полягає особливість драматичного твору для читання?