Українська мова 19.05.2020

Українська епістолярна спадщина — невичерпне й незамінне джерело для вивчення життєвого і творчого шляху письменника. Епістолярний етикет — невід'ємний складник української мовленнєвої культури. Електронне листування

Прочитайте, складіть план  статті

Українська епістолярна спадщина багата й різноманітна, тому що умови бездержавності народу часто змушували його найвидатніших представників, діячів культури, політиків висловлювати свої думки, пропагувати і обстоювати ідеї у спосіб листування з найближчими, довіреними особами, однодумцями, друзями..

З усього розмаїття приватної кореспонденції особливий інтерес  становлять листи письменників. I не тільки через можливість досконаліше пізнати особистість їхніх авторів, сферу людських почувань і стосунків. Листування митців є також своєрідним автокоментарем до їхньої творчості. А в окремих випадках епістолярні твори літераторів становлять самостійний інтерес для реципієнтів як повновартісне мистецьке явище.

Спостереження над стилем листування дає багато цікавої інформації щодо індивідуально-авторського стилю письменника загалом. Листи письменників у цьому контексті мають важливе значення, вони зафіксовують процес народження нового образу, теми, у них знаходить вияв індивідуальний спосіб мислення автора, стиль, духовне життя митця й багатий біографічний матеріал. До того ж епістолярна спадщина письменників ХХ ст. із часом стає унікальним літературно-критичним та біографічним джерелом, адже сьогодні епістола як засіб спілкування майже не функціонує у зв'язку з розширенням меж інформаційних полів. Епістолярна спадщина ХІХ ст. – це випробування тем, образів, що пов'язано як з історичними обставинами розвитку української літератури, так і загальними тенденціями розвитку світової літератури. Листовна розмова ХХ ст. – це розмова про почуття людини в добу науково-технічного прогресу. Епістолярну спадщину ХХ ст. можна назвати психологічною, такою, що повідомляє не лише про події, факти, а переважно про передпочуття, думки, вболівання, душевні порухи, тому епістолярій ХХ ст., зазнавши кількісних змін, набуває нової якості – психологічності, інтимності, задушевності, сердечності.

Епістолярну спадщину В. Стуса можна поділити на 3 групи: листи відкриті, які характеризуються порушенням актуальних політичних та культурних проблем, листи до приятелів та листи до рідних – сина, дружини, сестри тощо. Відмінність їх полягає у тематиці, структурі, мовних ознаках.

У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег.

Особливість таких звернень на рівні мовленнєвого етикету в тому, що відсутні формули звертання та прощання. Зневажливе ставлення до адресатів В. Стус виражає вживанням займенника вас з малої літери: “Слава Богу, вам уже є кого нищити: після кривавої доби сталінщини на Україні з’явилася інтелігенція” (редакторові “Вітчизни” Л. Дмитеркові, 1969 р.). Особисту позицію автор висловлює так: “Потреба здорового діалогу все зростає… На жаль, здорове обговорення багатьох питань заборонене. Щоправда, це обговорення ведеться, але в ненормальних умовах – або на закритих партійних засіданнях, або в самвидавівській літературі” (редакторові “Вітчизни” Л. Дмитеркові, 1969 р.). а далі знаходимо: “безцеремонне вторгнення малокомпетентних осіб в поетичну робітню надовго травмує його як громадянина, письменника, людину” (голові Президії Верховної Ради УРСР О. П. Ляшкові, Секретареві ЦК КПУ Ф. Д. Овчаренкові, 1970), “Я певний того, що рано чи пізно КДБ будуть судити – як злочинну, відкрито ворожу народові поліційну організацію” (Я обвинувачую, 1975 р.). Поодинокими є прохання митця: “прошу передати моє звернення обвинувачам цієї злочинної організації” (1975 р.). Висловлення жалю, гіркоти, болю відображено у словах: “І через це я тужуся пригадати твоє півзабуте лицарське обличчя – і в очах мені стоять сльози” (Відкритий лист до Івана Дзюби, 1975 р.); “інші, на жаль, навіть окремі “семидесятники”, каються і починають співробітничати з КДБ” (Василь Стус про лікарні. З інтерв’ю політв’язнів мордовських таборів 1975 р.). Наприкінці знаходимо припис – Василь Стус.

Таким чином, відкриті листи В. Стуса – публіцистичні виступи, що мають всезагальний інтерес, майже позбавлені етикетних формул.

На відміну від такого епістолярію, листи до приятелів та рідних насичені доброзичливістю, любов’ю, повагою. У них використовуються такі форми звертання: “Дорогі Світлано, Юрку! Дорогі Льолю, Надіє, Павле!” (до приятелів, 1977 р.); “Вельмишановний Іване Микитовичу” (до І. Чинченка, 1978 р.), “Моя дорога, моя люба, моя далека сестро!” (до Христини, 1978 р.), “Дякую, моя товаришко, я твій лист” (до Христини, 1979 р.). У листах зустрічаємо такі етикетні формули: – слова подяки: “Я дуже вдячний за Ваші поштові марки та всякі поштівки” (до Христини, 1978 р.), “Велике спасибі Вам і за щасливий квиток…” (до Ірини Корсунської, 1979 р.); “Дякую за листа для Євгена С.” (до приятелів, 1977 р.); – прохання: “Прошу – при нагоді – передайте їй великий привіт!” (до Ірини Корсунської, 1979 р.); – вибачення: “Не майте гніву й Ви – надто багато листів зникає” (до прияте- лів, 1977 р.); – прощання: “З найліпшими побажаннями Василь Стус” (до Ірини Корсунської, 1979 р.); “Із сердечним привітом Василь”, (до Христини, 1979 р.); – побажання, які розміщені наприкінці листів: “З найкращими побажаннями” (до Христини, 1978 р.); “Бажаю щастя тобі і твоїм ближнім” (до Христини, 1979 р.); “Най Вам щастить!” (до І. Чинченка, 1978 р.).

Як бачимо, листування з однодумцями, близькими та рідними роз- криває В. Стуса з іншого боку. Наявні етикетні формули є показниками авторського ставлення – свідченням прихильності, пошани до адресатів.

Наступним відомим діячем є Леся Українка (справжнє ім’я: Лариса Петрівна Косач-Квітка)— українська письменниця, перекладач, культурний діяч.

Сьогодні епістолярна спадщина Лесі Українки складає понад 750 листів. Відомо понад 40 адресатів Лесі Українки, листи до яких зібрані частково. Серед них листи до її найближчого родинного (мати, батько, брати, сестри, родина М. П. Драгоманова) та літературного оточення (І. Я. Франко, М. І. Павлик, О. Ю. Кобилянська, В. С. Стефаник, О. С. Маковей, М. М. Коцю-бинський, А. Ю. Кримський).

Листи Лесі Українки дуже різноманітні та надзвичайно змістовні. У них письменниця порушувала безліч важливих питань, що турбували літераторів того часу.

Через листування невиліковно хвора письменниця підтримувала зв’язки не тільки з рідними, знайомими, а й цілим літературним і мистецьким світом. В окремі дні, коли дозволяло здоров’я, вона писала до десяти листів. Хоч, як відомо, сама Леся Українка рішуче висловлювалася проти того, щоб оголошувати друком листування письменників. Листи, мовляв, це інтимна справа кожної людини. Проте саме там віддзеркалюється вся багатогранна палітра взаємин автора з людьми, особистісне сприйняття суспільно-історичних подій, культурного середовища відповідної доби. Образи митців, культурних і громадських діячів постають перед читачем у природному, невимушеному стані, адже «найкраще пише чоловік тоді, коли не думає про своє писання» (З листа до Антоніни Семенівни Макарової 11 січня 1895 р.).

Листи поєднували Лесю Українку, яка вимушено вела міграційний спосіб життя, зі світом, «оживляли» дні її самотності. Вона зізнавалась, що тривала відсутність новин з дому викликала в неї хворобу листування. Як ніхто інший, Леся добре знала ціну листам «з рідного краю», хоч не раз жалкувала, що доки дійдуть вони на чужину, «то мають вже не сучасний, а хіба історичний інтерес». З гіркотою Леся писала й про те, що листи не можуть, однак, замінити не тільки розмову, а й «навіть мовчання удвох, сам на сам», бо «якби могло писане слово справді вимовити все, що так глибоко почувається, а то воно все виходить наче холодне чи офіційне...».

Насправді її листи – то дивовижно глибинна й чиста криниця людського духу, високого й сильного, нескореного й жертовного, культура її почуттів і тонке знання мови рідного краю. А зізнання, що начебто вона «не вміє листів писать», бо їй «бракує» епістолярного таланту, а тому її листами «ніхто не задоволений, а менше всього сам автор» свідчить насамперед про Лесину вимогливість до себе.

Листи вона писала українською мовою, лише зрідка російською – до російськомовних адресатів. Питання мови як найважливішої ознаки національної свідомості, етнічної самобутності було надзвичайно важливим для Лесі Українки. Свої думки, враження, оцінки суспільно-політичних, наукових, культурних подій і звичайні побутові турботи вона передавала рідною материнською мовою. Для письменниці було принциповим зізнання: «ніколи іншою мовою, як тільки своєю, листів не писала і, певне, не писатиму».

 Саме слово лист у Лесі Українки має різні синонімічні найменування: лист, листище, «книга», «універсал», карточка, одкритка, закритка, графійка. Наприклад: «Одкриток я взагалі не пишу, а на «книги» не завжди є час і сила. (Сестрі 16 листопада 1899 р). «Я така рада завжди, коли отримую «графійку» від моєї Лілеї лілейної! Так воно славно дряпає завжди і такого багато різного наскребе».

Епістолярій Лесі Українки складають листи найрізноманітнішого стильового регістру: «листи-розмови, листи-рецензії, листи-спогади, листи-діалоги, листи-звіряння, листи-зізнання, листи-мрії».Залежно від обставин, умов, ситуацій, настрою і стану душі авторка сама характеризує лист: «довгий», «довжелезний», «справжній», «хватаний», «порядний», «безтолковий», безладний, «фактичний», «товариський», «короткий», «ласкавий», «милий» якийсь «авторський», довге «слово», довга «книга» тощо.

Опрацюйте теоретичний матеріал, поданий нижче. Складіть за ним короткі поради для користувачі електронної пошти. Надішліть в групу або на електронну адресу milosarosa@gmail.com

Електронне листування

Електронна пошта з’явилася для обміну текстовими повідомленнями через мережі великої довжини. Нині засоби електронної пошти дозволяють передавати і приймати будь-які файли – виконувані, графічні, звукові, відео. Послуги E-mail стали реальною альтернативою звичайному листуванню. Відбулося це завдяки високій швидкості й надійності передавання повідомлень. За лічені хвилини повідомлення електронної пошти потрапляє до адресата, який може бути у тому самому місці або за океаном.

Епістолярний етикет. Загальні поради

Листи, які ми надсилаємо електронною поштою, менш офіційні ніж звичайні. Проте слід дотримуватися певних норм та пам’ятати, що йдеться про ділове спілкування.

Також в електронному листуванні є свої нюанси та певні правила, дотримуючись яких можна налагодити добрі стосунки з діловими партнерами.

Тон. Не варто забувати, що тон електронного листування — це віддзеркалення атмосфери та спілкування в самій організації. Тон повідомлення — це акцент або відтінок настрою чи емоцій адресанта повідомлення. Передати його на письмі дуже важко. Потрібно, щоб адресат відчув повагу, приязність і доброзичливість. Однак надмірна невимушеність так само неприйнятна, як і надмірна стриманість. Ідеться не лише про слова, а й про оформлення — колір і вид шрифту.

Познайомившись із адресатом ближче, ви зможете дібрати правильний тон. Коли йдеться про електронне листування між організацією та клієнтом, стриманий офіційний тон є найбільш доречним. Повідомлення колезі того ж ієрархічного рівня може бути невимушеним, але не панібратським.

Лише час і прагнення побудувати хороші взаємини можуть бути провідником на шляху до менш офіційних ділових відносин, а значить — і тону електронного повідомлення.

Гумор. Використовувати гумор у діловому електронному листуванні слід дуже обережно. А сарказм чи іронія в електронному діловому повідомленні взагалі вважаються неприпустимими. Такі слова дуже легко зрозуміти неправильно, оскільки в електронному листі неможливо відтворити ані емоції, ані інтонацію. Навіть використання звичайного знака «смайлик» (smiley-face sign, smiley, emoticon) може не передати тієї радісної атмосфери, яку прагне відтворити адресант. Тож, якщо у вас є сумніви, краще зовсім уникнути гумору в електронному листуванні. Також не варто писати повідомлення, які адресат може розтлумачити неоднозначно чи переслати (forward) комусь без контексту.

Конфлікти. Не слід використовувати електронну пошту для вирішення конфліктних ситуацій. Для цього з опонентом краще зустрітися чи зателефонувати йому. Електронне повідомлення, хай як майстерно воно написане, навряд чи замінить у конфліктній ситуації звичайне спілкування віч-на-віч.

Зауваження. Письмові зауваження зазвичай сприймаються різкіше ніж усні. На жаль, дехто використовує електронну пошту, щоб зробити зауваження, коли не насмілюється сказати це вголос віч-на-віч. Проте негативні оцінки варто висловлювати в усному діалозі.

Електронне повідомлення — власність компанії. Корпоративна електронна пошта належить компанії, і ваші повідомлення особистого характеру можуть бути оприлюднені, і навіть розглянуті під час судових проваджень. Окрім того, варто пам’ятати, що в багатьох компаніях за корпоративною електронною поштою ведеться спостереження. Тож не варто торкатися тем, які можуть скомпрометувати вас або вашого адресата. А найкраще взагалі не використовувати корпоративну пошту в особистих цілях.

Пересилання електронних повідомлень. Електронні повідомлення дуже легко переслати, тому слід передбачити, що адресат, якщо вважатиме за потрібне, може переслати будь-кому ваше повідомлення. Тож будьте обережними з посиланнями на інформацію, включно із технічними характеристиками, службовою інформацією, фінансовими показниками тощо.

Час надсилання повідомлення. Ділові люди зазвичай переглядають електронну та звичайну пошту, телефонні та інші повідомлення, що накопичилися з минулої п’ятниці та впродовж вихідних, у понеділок у першій половині дня. Тому якщо ви хочете, аби ваше повідомлення не потрапило до десятків таких листів і було прочитане одним із перших, варто подумати над тим, коли його надіслати.

Мова та грамотність. Хай що вам потрібно донести до адресата, напишіть це словами, зрозумілими та прийнятними для нього. Текст не має бути надто складним. Читачі краще сприймають і розуміють слова, які вони використовують для щоденного спілкування. Не перевантажуйте текст занадто складними конструкціями.

Увага до адресата. Спробуйте уявити звичайний день адресата й відобразити це у своєму повідомленні, наприклад: I know you’re busy, so I’ll get right to the point — Я знаю, що Ви зайняті, тож відразу перейду до справи.

Професійність. Ділове листування не має містити елементів, властивих приватному листуванню, наприклад: скорочень на кшталт LOL (Laughing Out Loud) — помираю від сміху), смайлів, вульгарних аватарів тощо.

Адреса вашої електронної пошти для ділового листування також має бути нейтральною.

Точність. Хай про що йдеться (запити, пропозиції, статистичні дані тощо), слід перевірити, щоб дані, які ви надсилаєте, були достовірними, а показники не завищеними. Електронний лист дуже часто буває першим кроком до співпраці, тому на її початку слід забезпечити відкритість і прозорість.

Одне повідомлення — одна тема. Листування буде набагато ефективнішим, якщо в одному електронному повідомленні розглядатиметься лише одне питання.

Лаконічність. Як і в будь-якому діловому листі, в електронному слід викладати суть справи лаконічно, адже ділові люди не мають часу на читання довгих листів. Ідеться не лише про те, що повідомлення має бути коротким — воно повинно містити вичерпну інформацію стосовно певного питання. Слід якомога швидше перейти до найголовнішого, однак не варто пропускати важливі аспекти, які можуть допомогти адресату відповісти на ваш запит; також не варто вводити слова, не наповнені змістом. Речення та абзаци мають бути короткими. Пам’ятайте: отримавши електронне повідомлення, ділові люди бажають якомога швидше зрозуміти його суть, їх цікавлять лише факти і результати.

Активний стан. У тексті повідомлення слід використовувати  активний стан. Наприклад, речення  Ми надсилаємо ваше замовлення сприймається легше ніж речення  Ваше замовлення буде надіслане нами. На відміну від  пасивного стану, активний стан потребує менше слів, що забезпечує легкість викладу. Також потрібно подбати, щоб мова повідомлення була ґендерно нейтральною, і лист не містив образливих зауважень або конфіденційної інформації.

Звертання. Зазвичай в електронних листах використовується офіційна форма звертання. До незнайомих адресатів також слід звертатися офіційно, поки така особа не запропонує звертатися до неї на ім’я, наприклад:

В електронному повідомленні найважливішу інформацію слід викласти на початку. Кожне наступне речення має бути менш навантаженим за змістом.

Отже, електронне повідомлення складається з:

— привітання (звертання);

— речення 1 абзацу 1: що саме вам потрібно;

— абзацу 1: уся інформація стосовно вашого питання;

— абзацу 2: пояснення причин звернення та надання подробиць;

— останнього речення: подяка адресатові та висловлення сподівання на вирішення питання (отримання відповіді). Наприклад:  Дякую… чи  Нам потрібно покращити…;

— блоку підпису.

Відповідаючи на запит про надання інформації, достатньо лише процитувати його та вставити відповіді після кожного запитання, а на початку повідомлення написати вступне речення, яке починається зі слів:

Дивіться нижче…

Нижче подано…

Відповідно до налаштувань електронної пошти текст відповідей може виділятися, наприклад, знаком > або кольором, відповіді пишуться з абзацу.

Електронна пошта — чи не перший крок до спілкування в режимі он-лайн. І хоча її основною цінністю є оперативність, такі повідомлення вимагають не менше уваги ніж листи на паперовому бланку. Головне, щоб адресат відчував, що ваша компанія та її працівники — надійні партнери, з якими приємно працювати.