20.10.2020

 

Тема. «Слово о полку Ігоревім». Образи руських князів у творі.  Наскрізна ідея патріотизму. Символічно-міфологічні образи та їхнє значення.

- Розгляньте родовід руських князів, імена яких згадується в літописі.

- Прослідкуйте родинні стосунки учасників битви на річці Каялі.

- З’ясуйте, які відносини були між учасниками битви. Чи могло це вплинути на результат бойових дій?

- Поміркуйте чому у битві не брав участь Київський князь.

- Виділити на схемі імена тих князів, які взяли участь у поході.

 

 Користуючись матеріалом, охарактеризуйте одного із князів (письмово).

Князь Ігор

Ігор Святославович для автора є втіленням князівських доблестей.
Він мужній, сповнений «ратного духа». Жадоба «испити шеломомъ Дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне віщування — затемнення сонця. Справжній лицар, він ігнорує недобрі прикмети, вважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон.

Ігор молодий, гарячий, відважний, але необачний. Він сміливо веде на ворога свої полки, не зважаючи на страшні віщування. У таких людей сильний розум програє в боротьбі з бажаннями.

Високе благородство Ігор виявляє під час вирішальної битви, коли він в розпалі бою «заворачает» полки на допомогу брату Всеволоду, що теж виступає лицарем.

Автор виявляє до Ігоря любов і симпатію, називає його соколом, сонцем. Коли Ігор потерпів поразку, печалиться вся природа, вся Русь.
Ігор — це «свhт свhтлый», а Кончак «чhрный ворон»; напередодні битви «чрныя тучя с моря идут, хотят покрыти 4 солнца». Зате, коли
Ігор повертається на Русь; знову «сонце свътится на небесъ».
І все ж в зображенні Ігоря виявляється двоїстість. Співчуваючи їм, пишаючись їхньою мужністю, сумуючи з приводу невдач, автор водночас засуджує егоїстичну вузько місцеву політику цього князя, міжусобиці, що підривали міць батьківщини, її благополуччя: «Се мое, а то мое же».
За словами Д. С. Лихачова, «…сам по собі Ігор Святославович не поганий і не хороший: скоріше хороший ніж поганий, але його вчинки погані і це тому, що над ним тяжіють забобони феодального суспільства і хибні погляди епохи… Ігор Святославович — син епохи. Це «середній» князь свого часу: хороший, мужній, він у певній мірі любить вітчизну, але безрозсудний і недалекоглядний, більше турбується про свою честь, ніж про честь вітчизни». Гірка поразка Ігоря — це розплата за його егоїзм і самовпевненість.
Зважаючи на це, автор «Слова…» зобразив князя Ігоря не як людину-ідеал, а як звичайну людину — з її мужністю, безстрашністю і з життєвими вадами одночасно. Саме цим приваблює і автора, і читачів.

 

 Князь Всеволод.

У «Слові…» відводиться також велике місце зображенню вчинків Всеволода — брата Ігоря. Автор явно симпатизує герою, бачить в ньому сміливого воїна, здатного постояти за рідну землю.

Всеволод — лицар до билинного богатиря. Як і до Ігоря, до Всеволода виявляє двоїстість. Підносячи його мужність, винахідливість, благородство, в той же час засуджує за безросудливість, необачність, егоїзм.

 

Князь Святослав.

Важливе місце у «Слові…» займає образ київського князя Святослава. Він замальовується як глава всієї Руської держави, який турбується про загальноруські інтереси. Це не тільки мудрий державний діяч і організатор ефективного захисту Вітчизни, й талановитий воєначальник, який в 1184 році зумів об’єднати Русь сили і розгромити половецьке військо. Слава про цю перемогу вийшла далеко за межі Русі.

 

Князь Ярослав

Ярослав Всеволодович (1139—1198) — чернігівський князь (1177—1198) з династії Ольговичів, 2-й син великого князя київського і чернігівського князя Всеволода Ольговича і Марії, доньки Мстислава Великого. Після смерті батька княжив у Стародубі, з 1177 року в Чернігові. Після смерті свого брата, великого князя київського Святослава Всеволодовича боровся з Рюриком Ростиславичем за київський престол.

З кінця 1150-х рр. Ярослав Всеволодович брав участь у боротьбі за Київ на боці Ольговичів. Коли його старший брат Святослав Всеволодич у середині 1181 року вокняжився у Києві, він поступився Ярославу чернігівським престолом.

Вів не узгоджену з іншими князями політику у відношенні до половців — не взяв участі в поході проти половців 1184та 1185 років (похід Ігоря Святославича), також зірвав загальний похід проти них 1187 року.

У 1195 році київський князь Рюрик Ростиславич та владимирський і суздальський князь Всеволод Юрійович "Велике Гніздо" почали вимагати від Ольговичів (в тому числі Ярослава, як старшого з них) публічно відмовитися від претензій на київський престол, проте вони не побажали цього робити. У 1195 і 1196 роках Рюрик Ростиславич із Всеволодом Юрійовичем здійснили 2 походи на Чернігів проти Ярослава. Кожного разу Ольговичам вдавалося внести розбрат серед союзників, роблячи поступки Всеволодові Юрійовичу, що дало змогу Ярославу зберегти за собою до смерті зберегти чернігівський стіл.

Помер у Чернігові, перед смертю прийняв чернечий постриг під іменем Василій; похований у Спаському соборі.

 

Володимир син Ігоря

Володи́мир І́горович (8 жовтня 1170 — вересень 1211, за іншими даними 1212) — князь путивльський (1185-1198), новгород-сіверський (1198-1206), князь галицький (1206-1207, 1208-1211). Старший син легендарного героя «Слова о полку Ігоревим» князя Ігоря Святославича.

З малих років брав участь у походах на половців  (в 1183 і 1185 роках). 1185 року  після  розгрому  руських військ в битві на Каялі потрапив в полон до хана Копті. Перебуваючи в половецькому полоні, одружився з дочкою хана Кончака. Повернувся з дружиною на Русь у 1188 році. Княжив у місті Путивль.

У 1206 році разом із київським князем Рюриком Ростиславичем та чернігівськими князями взяв участь у поході на Галич, що не приніс успіху. Натомість галицькі бояри запросили Володимира Ігоровича з братами княжити в їхній землі. В другій половині 1206 року сів у Галичі, а в серпні 1206 року допоміг Всеволоду IV Чемному сісти в Києві. Через незгоди з братами залишив Галич і вернувся до Путивля.

Близько 1210 року знову подався до Галича і сів на престол. Щоб позбавитися боярської опіки, почав масові страти бояр. Останні втекли до Угорщини і привели угорське військо. Брати Ігоревичі були схоплені й прилюдно повішені в Галичі. З Галицько-Волинського літопису не ясно, чи й Володимир Ігорович зазнав такої долі (літопис сповіщає про страту його братів Романа, Святослава і Ростислава) — розповідається лише про його втечу з Галича у вересні 1211 року. Більше про нього не згадується.

 

Образи інших руських князів у «Слові…».

Тут не можна не звернути уваги на те, що вони охарактеризовані хоч і стисло, але кожен по-своєму. Важливо також зазначити, що в цих образах (Роман Волинський, Рюрик Ростиславович, Всеволод Володимиро-Суздальський, Ярослав Осмомисл Галицький та інші) автор «Слова…» підкреслює більше їх позитивні риси, ніж негативні.

Він гіперболізує військові подвиги руських князів, їхню могутність і славу. Кожний із них має багато воїнів і зброї, так Всеволод Суздальський може Волгу веслами розкропити, а Дон шоломом випити, Ярослав Осмисл, батько Ярославни, сильніший від угорського короля.

У цій гіперболізації автор передає свої мрії про сильну владу на Русі, про необхідність спільного захисту Руської землі.

 

Складіть опорну схему характеристики образу Руської землі.

Матеріал для довідки

Поняття «Руська земля» вжито в «Слові о полку Ігоревім» 20 разів. Смисловий контекст його вживання свідчить про те, що автор мав на увазі не тільки південну Русь, а й усю сукупність східнослов’янських земель, територію давньоруської народності, увесь державний простір Київської Русі.

Узагалі слід відзначити, що «Слово…» «охоплює» величезні простори від Новгорода до Тмутаракані, від Немиги до Волги.

Згадуючи події в різних князівствах Київської Русі, письменник витворює конкретно-чуттєвий образ Руської землі, оживлює його яскравими картинками природи, хліборобської праці згадками багатьох географічних назв. Ми бачимо великі й малі річки що течуть по неосяжних руських просторах (Волга, Дунай, Донець, Дніпро, Сула, Рось, Стучна), перед нами постають численні руські міста, серед яких особливо виділяється Київ як єдиний центр Руської землі

Авторові «Слова…» дорога Руська земля, люди, які живуть на ній і створюють її могутність, хоча вони страждають і зазнають багато зла й горя від князівських усобиць і половецьких нападів. Він добре знав життя та прагнення простого люду, хліборобів-ратаїв і був виразником загальнонародних інтересів і поглядів.

Крім того, автор «Слова…» задумується над історичною долею Руської землі: Він охоплює події руського життя" за півтораста років і веде свою розповідь, «свьівая слави оба поли сего времени», тобто переходячи від сучасності до історії, зіставляючи минулий час із теперішнім, що допомагає йому глибше й виразніше висловити основну ідею твору.

Отже, Руська земля — основний художній образ «Слова о полку Ігоревім».

Завдяки своєму широкому ідейно-художньому світогляду автор зумів у цьому образі охопити й подати, по суті, усю велику Русь як єдине ціле в просторі й часі

Поміркуйте над запитаннями

— Чому, на ваш погляд, поняття «Руська земля» вжито в «Слові…» 20 разів?

— Який територіальний простір охоплено у творі? Про що це свідчить?

— Що уособлює образ Руської землі?

— Наскільки у творі простежується тотожність понять «народ» і «Руська земля»?

— Чому автор «Слова…» задумується над історичною долею Руської землі?

— Яке значення мають для нас поняття «земля», «рідний край, «Батьківщина»?  Відповідь обґрунтуйте.

 Випишіть визначення

Символ (від гр.symbolon) — знак, за допомогою якого в літературі й мистецтві здійснюється заміна думок чи понять, що мають прихований зміст.

Міф (гр. mythos — слово, мовлення, переказ) — вид фольклору: оповідь, що передає вірування й уявлення давніх людей про походження світу й життя людей на землі, про явища природи, богів і казкових персонажів.

Розгляньте символічно-міфологічні образи у «Слові...»

Ворон — горе,

зигзиця (зозуля) — зажурена жінка,

лебідь — красива дівчина;

сокіл — добрий молодець

Рух половецьких полків зображується у вигляді чорних хмар, які намагаються прикрити чотири сонця (тобто чотирьох князів, що ведуть руських воїнів на битву з половцями).

Перевірте себе. Виконайте тестові завдання