Вступ. Повторення вивченого у 8 класі. Пряма і непряма мова
І. Завдання початкового рівня з вибором однієї правильної відповіді.
Б. Лиш праця, підкреслював Іван Франко, світ таким, як є, зробила.
В. «Роби добро, — мені казала мати, — і чисту совість не віддай на шмати!»
Г. Ярослав Мудрий пригорнув Анну до себе й стиха промовив: «Пам’ятай, дочко, про честь Русі й нашого рідного Києва!»
А. Усе проти неї: люди, і становище жінки, і убожество (М. Коцюбинський).
Б. Вони, камінці лежали на дні тихі гладенькі, безсилі, і покірно давали одягати себе рудою вовною (М. Коцюбинський).
В. Ми садили ліс у полі і дубочки, і тополі, і осику, і ліщину, і червону горобину (М. Стельмах).
Г. Все його цікавило а саме: дорога і ліс, і окопи під лісом (Ю. Збанацький).
А. Спали мені на думку відомі рядки, в яких Павло Тичина закликав землю велетнів родити.
Г. Сам до себе говорив Тимофій, що земля найкраще пахне восени.
Б. На лісовій галявині стояла крита очеретом хата (О. Донченко).
В. Це був величезний старий орел злинялий од сонця й негоди (О. Донченко).
Г. Біля хатини прихилився зроблений із хворосту й обмазаний глиною сарайчик (О. Донченко).
Д. Трави густі пахучі шелестять під ногами (О. Копиленко).
Е. Зупини її мить високу для моїх молитовних долонь (В.Стус).
Б. А він забув про весло, що лежало під ногами, і боявся поворухнутися, щоб не сполохнути її голосу (Г. Тютюнник).
В. Жінка, правда, й не плакала зараз, але все-таки їй чогось було сумно, як і завше матері, що схилилась над сином, котрий став на порі (О. Ільченко).
Г. Та є й такі дороги, що їх самі ми вибираємо собі на щастя або на лихо (В. Шевчук).
Д. Христя питає чоловіка, чи не час уже обідати (Панас Мирний).
Е. І, може, в тихій твоїй хаті я буду знову розмовляти з тобою, друже мій.
А. «Чого зажурився, мій любий козаче?» ― питає дівчина вродлива.
Б. «Де ж він, де? гукнув Бернольдо. ― Що ж він криється між вами».
В. Мені казав розумний садівник, «Коли ти пересаджуєш ялинку, відзнач північний і південний бік».
Г. «Ніщо так не красить людину, як натхнення» ― подумала Ярослава.
Д. «Гей, синашу, схаменися, так сказав Бабай до Лиса».
Е. І тихо-тихесенько я промовляла: «Сон літньої ночі! Мені тебе жаль!»
1.
1. «П, – а, – п». |
А. Мовляли пращури «Мудрість на в словах, а
в діяннях». |
2. «П?» – а. |
Б. «Ні, не треба, мій таточку, не треба,
Ярино, Степан каже. Я загинув, навіки загинув». |
3. А: «П». |
В. «Де ж твоя, мій
гостю, справа?» далі вже поет озвався. |
4. «П, – а. – П». |
Г. «Не біда, поет відмовив, як ти й сам з дороги звернеш, бо як рими
повтікають, ти мені їх не завернеш». |
|
Ґ. Маковейчик дзвінко
оголосив: «Піхота піднялась!» |
Немає коментарів:
Дописати коментар